Білі Плями і Чорні Прогалини Української Літератури

(Дослідження Ольги Полюхович про Юрія Косача)

Yurii KosachУкраїнська література нагадує підлогу з вирвами, дірками й вибоїнами, які вимагають термінового ремонту. У 30-ті роки ХХ-го сторіччя під час сталінських репресій було фізично винищено більшу частину письменників, літературних критиків, перекладачів, мовників і творців сучасної науково-технічної термінології. Багато літераторів опинилося в еміграції, решта ж була деморалізована і «охоплена» творчими спілками. Травми тієї епохи та прикрозвісна «неповнота» української літератури й досі позначаються на стані сучасного українського письменства.

Після здобуття незалежності перед літературознавцями повстало завдання – дослідити те, що було втрачено («Розстріляне відродження»), заборонено або оббрехано. Особливо це стосувалося тих авторів і тих творів, які не вкладалося в рамки «української радянської літератури». Йшлося не тільки про літературу з України, але й про ту, яка творилася за кордоном (головним чином, у Польщі та Чехословаччині), а після Другої світової війни – у США, Канаді, Бразилії та Аргентині. Багато чого в цьому напрямку було зроблено за чверть століття незалежності: найславетніші з репресованих письменників знайшли своє місце в літературному каноні ХХ-го сторіччя, а їхні найвидатніші твори потрапили до шкільних програм. Але деякі постаті так і лишаються недослідженими і, якщо й згадуються, то здебільшого в обоймах.

Одним із таких письменників є Юрій Косач (1908 – 1990), який працював у різних жанрах і який донедавна був відомий хіба що як небіж Лесі Українки. І це не дивно. Мабуть, в українській літературі ХХ-го сторіччя, такій покремсаній, строкатій і трагічній, важко знайти більш суперечливу постать.

Yurii Kosach Za sinim okeanomЮрій Косач народився в селі Колодяжному, навіки пов'язаному з ім'ям Лесі Українки, дитинство провів на Волині, навчався в Польщі та в Чехословаччині, відвідував лекції в Сорбонні. Як літератор він співробітничав із західноукраїнськими виданнями у Празі, Варшаві, Львові та Чернівцях. Косач завжди був політично активним, замолоду він був членом радикальної Української Воєнної Організації, пізніше встиг побувати в лавах «інтегральних націоналістів» Д. Донцова, про-радянських літераторів «Нових шляхів», «гетьманців», а після війни, перебуваючи в таборах для біженців, він став одним із засновників «Мистецького Українського Руху» (МУР). Під час Другої світової війни він співробітничав із німцями, пізніше, у 1959 -1963 роках – з радянськими пропагандистами (Косач в Нью-Йорку видавав журнал «За синім океаном»), а коли це видання припинило своє існування, він, як свідчать архіви ЦРУ, навіть звертався до американських спецслужб. Ю. Косач жив в Східній Європі, в Німеччині, в Австрії, у Франції та у США, але окрім коротких візитів до Радянської України (кожен з них - під пильним оком КДБ), він так і не мав змоги пожити на Батьківщині, до якої поривався всіма своїми чуттями й думками. А ще він писав вірші (збірки «Кубок Генімеда», «Золоті ворота», «Літо над Делавером»), оповідання (збірки «Кубок Аріадни», «Ноктюрн бемоль», «Запрошення на Цитеру» «Чудесна балка»), повісті «Еней та життя інших», «Сузір'я Лебедя», романи «Рубікон Хмельницького», «Володарка Понтиди», «Чортівська скеля», п'єси («Ворог», «Зозулина дача», «Ордер») та публіцистику («Від феодалізму до неофашизму»). Трагізм його долі полягає в тому, що як автор він так і не знайшов свого читача. Українська діаспора США сахалася його. Твори Ю. Косача, які друкувалися в Києві, були нещадно цензуровані. Фактично все його життя пішло на фізичне виживання, й лише на схилку його віку українсько-американський меценат М. П. Коць дав йому змогу зосередитися на літературній діяльності.

Обсяг і розмах його творчості вражає. Ясна річ, що не все, написане Юрієм Косачем, має однакову художню вартість, більшість із його доробку розпорошено по різних архівах, бібліотеках та приватних колекціях. Те, що було надруковано в періодиці, й досі не зібрано і не систематизовано. Здавалося б, які шанси має такий письменник на те, щоб його творчість не пішла у небуття? Але, як то не дивно, в Україні є фахівці, котрі віддано працюють над тим, щоб повністю відновити мозаїку нашої літератури.

Olha Poliukhovych presentationОдним з таких вчених є Ольга Полюхович, молодий літературознавець з Києво-Могилянської Академії, яка одержала стипендію ім. Фулбрайта і зараз працює в УНІГУ. Д-р Полюхович, викладачка кафедри літературознавства НаУКМА та випусковий редактор наукового збірника “Kyiv-Mohyla Humanities Journal”, вважає себе «скромною особою без особливих здобутків», але, як на свій вік, вона має гостре розуміння нагальних потреб і завдань, що стоять перед українським літературознавством. Так її бакалаврська робота була про автобіографізм у творах сучасних письменників, магістерська – про образ митця в творах українських модерністів, а її кандидатська дисертація досліджувала феномен відчуження в українській літературі першої половини ХХ-го сторіччя. Саме тоді, під час роботи над кандидатською Ольга зацікавилася творчістю Юрія Косача. В київських бібліотеках збереглося дуже мало його творів, тож вона їздила до Львова.

«Про цього письменника, - каже вона, - у нас дуже мало відомо. Але, на мою думку, він – один із першорядних письменників в українській літературі ХХ-го століття. На відміну від своїх побратимів, так званих «європеїстів» Домонтовича і Костецького, котрі, за незначними винятками, є естетами у своїх творах – Косач пише про пошуки України в історичному та культурному аспектах. Цей зв'язок з Україною був для нього надважливим. Сьогодні рецептивна модель Косача засновується на його так званій контроверсійності, але вона не враховує багатьох факторів. Його тексти залишаються недооціненими через певні політичні аспекти його діяльності. Більшу частину життя він прожив поза межами батьківщини, але він відчайдушно намагався не втратити зв'язку з нею і шукав його. Заради цього він уклав мефістофелеву угоду з владою СРСР.»

Poliukhovych 1За ці кілька місяців роботи у США Ольга Полюхович зустрічалася практично з усіма, хто знав Юрія Косача, працювала в архівах НТШ, УВАН та Колумбійського університету. Вона бачить своє завдання в тому, щоби знайти і обробити якомога більше матеріалів, пов'язаних з життям і творчістю Ю. Косача, надрукувати все варте перевидання, а ще до того – написати вичерпну біографію цього письменника.

Ольга Полюхович переконана, що «Юрій Косач – один із найкращих українських письменників минулого століття, але його тексти недооцінені й, що гірше – непрочитані. Перешкодою до осмислення (чи просто прочитання) стає біографія письменника. У спогадах або у свідченнях про нього інших людей ви не знайдете нічого позитивного. Читаючи їх, складається враження, що йдеться про одіозного політика чи про скандальну публічну особу».

Тож як узгодити подібне протиріччя – талант і темперамент, конкретні історичні обставини й творчість, яка, за своїм визначенням, мусить бути непідвладна часу? Вирішення цих питань вимагає титанічної праці. Втім, вже зараз ясно, що подальша доля Косача – в надійних руках.

Copyright © 2018 The President and Fellows of Harvard College

Address: 34 Kirkland Street, Cambridge, MA 02138
Hours of operation: 9 a.m.-5 p.m. EST
Phone: 617-495-4053
Fax: 617-495-8097
E-mail: huri@fas.harvard.edu