Голодомор: нові дані ведуть до нових відкриттів і знахідок

Протягом 2016-2017-го академічного року головна увага дослідницького колективу, який займається картографічним проектом «МАПА: цифровий атлас України», була зосереджена на подіях Революції Гідності. Зате весняного семестру 2018-го року вчені та фахівці УНІГУ знову повернулися до теми Голодомору. Попередній етап наших досліджень вже став вагомим внеском у вивчення цієї трагедії, а останні дані проекту ще більше сприятимуть всебічному аналізу Голодомору.

Повернення до цієї теми було цілком природним кроком з огляду на її місце та значення в українській історії та в системі наукових пріоритетів УНІГУ. Адже весь картографічний проект «Мапа» почався саме з дослідження Великого Голоду 1932-1933-го років, не кажучи про те, що Інститут має давню традицію підтримки подібних наукових та видавничих ініціатив (наприклад, «Жнива скорботи» Роберта Конквеста та «Червоний голод: Війна Сталіна проти України» Енн Еплбаум). Крім того, багато вчених, котрі упродовж років стажувалися в УНІГУ, також займалися цією темою.

Під час 2017-2018-го навчального року в Інституті працювала демограф Наталя Левчук з Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України. Упродовж тривалого часу вона є співробітником картографічного проекту «Мапа», і цього разу вона також займалася підготовкою статистичних даних та розробкою цифрових інтерактивних карт. В результаті Н. Левчук привнесла сюди багато нової наукової інформації. Демографи, так само, як і історики, активно працюють над створенням «Мапи», і це робить її справді унікальним науковим проектом.

У 2013-му році, під час свого першого стажування в УНІГУ, Левчук співпрацювала з керівником проекту Костянтином Бондаренком і з директором проекту «Мапа» Сергієм Плохієм. Тоді на базі наявних даних було проведено оцінку демографічних втрат України внаслідок Голодомору 1932-1934-го років на рівні областей (8 тогочасних регіонів), окремо для міського та сільського населення. Наступним кроком була оцінка втрат від голоду у 1933-му році на районному рівні. Це дослідження було проведено Наталією Левчук разом з групою демографів у складі Олега Воловини, Омеляна Рудницького й Алли Ковбасюк. Вони спочатку реконструювали демографічну динаміку на районному рівні за період з 1926-го до 1930-го року (тобто, до Голодомору) та у розпал голоду – у 1933-му році. Далі – обчислили втрати через надсмертність внаслідок голоду у 1933-му році як різницю між загальною кількістю смертей та їх очікуваною кількістю за умови відсутності голоду.

Загалом оцінку втрат населення внаслідок голоду у 1933-му році проведено для 391-го району. Результати розрахунків, нанесені на карти, викликали здивування навіть у тих, хто працював над цим проектом. З'ясувалося, що, на відміну від попередніх періодів голоду, райони, найбільше вражені Голодомором, належать переважно до лісостепової зони, де вирощування зернових не є основною спеціалізацією. Це змінило погляд вчених на Голодомор. «Наші дані щодо географічного розподілу втрат населення від голоду, – каже Левчук, – виявили дуже несподівану закономірність. Ми не очікували, що найбільших втрат зазнали Київська й Харківська області, які не були головними виробниками збіжжя. Водночас Одеська й Дніпропетровська області, тобто основні зернопродукуючі регіони, зазнали значно менших втрат. Ми намагаємося знайти пояснення такого регіонального розподілу смертності від голоду».

Детальніша інформація – більш глибокий аналіз

З цією метою науковцям «Мапи» довелося досліджувати різні показники, зокрема, їх відмінності на районному рівні. Й під час цьогорічного стажування Н. Левчук ці показники було картографовано й інтегровано в Атлас. Це дає змогу робити більш виважений та повноцінний аналіз ситуації на місцях. «Цього разу моїм завданням, – розповідає вона, – було нанести на мапу втрати сільського населення у 1933-му році на рівні районів і спробувати знайти ті чинники, які спричинили виявлені регіональні розбіжності. І для цього ми зібрали досить багато соціально-економічних та інших даних з тогочасних статистичних документів і публікацій».

Всі ці нові дані дозволили потроїти кількість так званих шарів Атласу (тобто показників, якими зможуть користуватися дослідники та усі, кого цікавить проект «Мапа»). Вони включають таку статистику, як густота сільського населення, його етнічний склад; економічні показники як от планові й фактичні обсяги хлібозаготівель та відсоток виконання планів, а також інформацію про посівні площі зернових та інших культур, зокрема, відсоток земельних угідь, на яких вирощувалася пшениця; частка орної землі, яка належала одноосібникам, колгоспам, радгоспам, та інформацію про рівень колективізації. Тепер, коли всі ці дані представлені на картах «Мапи», дослідники та інші користувачі цього проекту мають доступ до детальнішої картини Голодомору як щодо розподілу людських втрат по регіонах України, так і з огляду на те, які саме чинники могли стати причиною виявлених регіональних відмінностей.

«Візуалізація цих даних допомагає нам швидко осягнути великі масиви статистичної інформації, визначити просторові закономірності у поширенні тих чи інших явищ та встановити взаємозв’язки між різними показниками, – каже Наталія Левчук. – Дуже важко мати справу з інформацією, яка розкидана по різних таблицях. Але коли ви створюєте карти, то це одразу ж дає повну картину. Іншими словами, проект «Мапа» – це новий, ефективний інструмент для пошуку відповідей на складні питання».

Під кінець свого стажування в УНІГУ Левчук визначила кілька робочих гіпотез. «Карти свідчать про те, що в центральній лісостеповій смузі України, зокрема, в районах тогочасних Київської та Харківської областей, відбулися певні екстраординарні події, оскільки саме тут виявлено найвищий рівень смертності населення. Однак, коли ми подивилися на показники хлібозаготівель, то з’ясувалося, що в 1932-му році в Київській та Харківській областях плани заготівлі зерна були помітно зменшені».

Отже, перед науковцями «Мапи» постало питання про те, чому в цих районах виник такий інтенсивний голод, якщо там скоротили обсяги хлібозаготівель. На їхню думку, причини ситуації, яка виникла у 1933-му році, слід шукати в подіях 1930-1932-х років. «Для багатьох районів Київської, Харківської та Вінницької областей 1930-й рік був дуже врожайним, завдяки чому вони в багатьох випадках навіть перевиконали плани хлібозаготівель. Зважаючи на це, – пояснює Левчук, – центральний уряд вирішив на 1931-й рік збільшити ці норми». І цілком невипадково, що зміни в обсягах хлібозаготівель, які відбулися у 1930-1932-х роках, не були однаковими для різних областей України. Так у 1931-ому році уряд не намагався зібрати більше зерна з Одеської, головної зернопродукуючої області, а натомість, підняв норми для Харківської, Київської та Вінницької областей, які не спеціалізувалися на зернових. В той час, як в середньому по Україні план було збільшено на дев'ять відсотків, в багатьох районах Київської, Харківської та Вінницької областей норми було подвоєно. А в більшості районів Одеської області та деяких районах Дніпропетровської області (тобто там, де площі зернових були найбільшими) норми, навпаки, було зменшено.

«Крім того, – продовжує Левчук, – ми побачили, що збільшення планових обсягів хлібозаготівель по районах Харківської та Київської областей відбулося нерівномірно й необґрунтовано, оскільки це було зроблено диспропорційно до площі землі, засіяної зерновими, та її потенційної врожайності». Тому й не дивно, що ані Харків, ані Київ не змогли виконати цих завищених норм, і наприкінці 1931-го року це вже призвело до нестачі продовольства і початку голоду саме в цих районах. У 1932-му році норми були зменшені, але це вже не змогло зарадити лихові, що й пояснює високий рівень смертності населення саме того року. Існує прямий і статистично значущий зв'язок між високими показниками втрат через надсмертність від голоду у Київській області у 1933-му році та нормами хлібозаготівель у 1930–1932-му роках. Інші чинники, які могли вплинути на динаміку хлібозаготівель, включають фактор погодних умов та рівень колективізації. Й саме це зараз починає досліджувати Н. Левчук. «За нашими попередніми даними, – каже вона, – найбільший тиск чинився на колгоспи, котрі знаходилися в тих районах Київської, Харківської та Вінницької областей, які були менше охоплені колективізацією, а також на селян-одноосібників, які жили у майже повністю колективізованій Одеській області».

Вона також працює над створенням статистичної моделі класифікації, яка б дала змогу згрупувати 391 район України за певними показниками щодо різних аспектів Голодомору. Ця модель дозволить також визначити ті показники, які могли найбільше вплинути на зростання смертності і пояснили б, чому певні регіони України особливо постраждали від голоду.

Левчук розповіла про свої здобутки та ідеї під час семінару в УНІГУ під назвою «Картографування Голодомору надає голос безіменним жертвам», де також Костянтин Бондаренко представив інформацію про усі найновіші ресурси та матеріали проекту «Мапа», які стосуються Голодомору. Цю подію можна побачити на каналі «YouTube». Наталія Левчук також мала доповіді на конференції Асоціації з досліджень національностей в Колумбійському університеті (з 3 по 5 травня 2018-го року в Нью-Йорку), перед українською громадою Бостону (в травні) та симпозіумі Київської філії Науково-освітнього консорціуму вивчення Голодомору (в червні). Ці виступи вводять у громадський обіг конкретні факти, пов'язані з Великим Голодом, і знайомлять всіх, кого цікавить ця тема, з останніми здобутками картографічного проекту «Мапа», який за останній час став потужним науковим знаряддям. То ж не дивно, що нині ним користуються дедалі більше людей в усьому світі.

Багатофакторні причини – вбивчі наслідки

Картографічний проект «Мапа» є також надзвичайно важливим освітнім знаряддям. Карти, розроблені науковцями «Мапи», можна використовувати в процесі навчання, а статистичні дані, які є основою проекту, є наочним свідченням масштабів та унікальності цієї трагедії.

«В Україні є райони, в яких втрати сягають понад 40 – а іноді – й понад 50 відсотків сільського населення, – каже Левчук. – Так, в Тетіївському районі Київської області й Глобинському районі Харківської області вимерла більш, ніж половина сільських жителів. Ці цифри, справді, вражають».

«Але різкого зростання обсягів хлібозаготівель у 1931-му році було недостатньо, щоби спричинити такий масштабний голод, – наголошує Левчук. – Мусимо розрізняти голод, спричинений надмірною конфіскацією зерна, від голоду, який стався внаслідок конфіскації зерна та усіх інших харчових продуктів. Й ця практика почала застосовуватися наприкінці 1932-го року, коли більшість областей не могли впоратися з нормами, які вони мусили виконати. Заради виконання цих норм радянський режим почав застосовувати надзвичайно суворі репресивні заходи, жертвою яких стала, фактично, вся Україна».

Одним із таких заходів було занесення сіл та інших населених пунктів на так звані «чорні дошки», якщо місцеві селяни не змогли виконати спущеного на них плану. Райони, колгоспи та сільради, які опинилися на «чорній дошці», зазнавали серйозного покарання. Зокрема, їм заборонялося вести будь-яку торгівлю, припинялося кредитування та накладалися фінансові обмеження, припинялося завезення будь-яких товарів та було вивезено усі наявні товари. Іншими словами, у них забиралося все, і їм нічого не постачалося.

«Тим самим селяни були приречені на голодну смерть, бо не мали ніяких засобів існування. Задля виконання планів хлібозаготівель керівництво вилучало все зерно, усі резервні та навіть посівні фонди. А згодом влада почала застосовувати й практику «натуральних штрафів», спочатку м'ясом і картоплею; а тоді це швидко перейшло у повну конфіскацію будь-яких харчових продуктів» – продовжує Н. Левчук.

У січні 1933-го року радянський уряд перекрив кордони України. Нікому не дозволялося вирватися із зони смерті в пошуках їжі. Тому пік голоду припав саме на першу половину 1933-го року. Вісімдесят п'ять відсотків із 3.9 мільйонів смертей, спричинених українським Голодомором, припадають на перші шість місяців того року.

«В підсумку, – завершує свою думку Н. Левчук, – лише сама конфіскація зерна не могла спричинити такого голоду. Навіть якщо у селян забрали все збіжжя, у них залишалися різні запаси. Лише тоді, коли в них забрали геть усі харчі й заблокували всі шляхи до порятунку, почався масовий і безнадійний голод».

Науковці та дослідники картографічного проекту «Мапа» запрошують всіх, кого цікавить ця тема, використовувати їхні знахідки як знаряддя для власних досліджень та обмінюватися своїми здобутками.

map fron page

Copyright © 2018 The President and Fellows of Harvard College

Address: 34 Kirkland Street, Cambridge, MA 02138
Hours of operation: 9 a.m.-5 p.m. EST
Phone: 617-495-4053
Fax: 617-495-8097
E-mail: huri@fas.harvard.edu