Починаючи з січня 2019 року в Інституті працюватиме нова група стипендіатів-істориків, соціологів та політологів. Їхні дослідження будуть охоплювати період з початку 17-го сторіччя до наших днів і територію не лише сучасної України, але й суміжних з нею країн.
Ці п'ятеро стипендіатів було обрано з-поміж тридцяти трьох претендентів.
Ганна Абакунова, фахівець з історії Голокосту з Дніпра, зараз працює у Шефілдському університеті (Великобританія). Тема її нинішнього дослідження – «Стосунки між українцями та іншими національностями під час Другої світової війни. Як на півдні України рятували євреїв та рома». Абакунова буде досліджувати міжетнічні стосунки в Миколаївській та Херсонській областях під час Голокосту. Йдеться, головним чином, про дві групи – жертви (євреї та рома) і ті, хто їх рятував (українці, кримські татари та місцеві етнічні німці). Дослідниця залучатиме як архівні матеріали, так і спогади представників згаданих етнічних груп. Г. Абакунова сподівається, що ця праця сприятиме розумінню спільно пережитого трагічного досвіду часів Другої світової війни. Досвіду, який, на її думку, є невіддільною частиною історії України та українців.
Рома з'явилися на українських землях десь на початку 15-го століття. Євреї живуть у північному Причорномор'ї Україні, починаючи з 1-го століття д.н.е., а у 9-10 столітті вони оселилися й на землях Київської Русі. Погляд на знищення рома та євреїв з суто етнічної точки зору дає нам іншу перспективу. Й вона полягає у тому, що багато етнічних українців активно допомагали євреям і рома і тим самим рятували їх від окупаційної влади. За даними, які я використала у своїй докторській дисертації, в кожному селі були українці, які у той чи інший спосіб захищали євреїв і рома. Здебільшого йшлося про допомогу, яку вони надавали своїм місцевим приятелям або й геть незнайомим людям. Багато українців постачали євреям підробні документи, в яких була вказана неєврейська національність. І, нарешті, місцеві українці, гуртом або кожен окремо, на якийсь період давали притулок євреям і рома, і тим самим рятували їхнє життя.
Ольга Бурлюк, постдокторант Центру досліджень Європейського Союзу Ґентського університету (Бельгія), працюватиме в УНІГУ по стипендії свого університету. Використовуючи методологію юриспруденції, політології, міжнародних відносин та соціальних наук, О. Бурлюк досліджує політику у сфері культури й культурні взаємини між Україною та Європейським Союзом, особливо там, де йдеться про питання ідентичності, суспільних трансформацій і вирішення конфліктних ситуацій.
Я обрала Україну як об'єкт для комплексних досліджень з кількох причин. Перш за все, з усіх країн, які не є членами ЄС, Україна має найбільш розвинені стосунки з Європою. І цей факт є надзвичайно важливим для Європейського Союзу. По-друге, Україна перебуває зараз у процесі посткомуністичних, пострадянських, постколоніальних трансформацій та будує власну державу. І саме комбінація цих чинників дозволяє нам на основі однієї країни простежити за співвідношенням між культурними явищами, проблемою ідентичності та вирішенням конфлікту, в який було втягнуто Україну.
Георгій Касьянов з Інституту історії української національної академії наук. Його тема – «Використання образу Іншого і пов'язані з ним маніпуляції в Польщі, Україні та Росії». За задумом автора, цей проект є міждисциплінарним дослідженням того, як у період між крахом світового комунізму (1989 / 1991) і дотепер в Україні, в Польщі та в Росії використовували образ Іншого та зловживали ним. Г. Касьянов планує проаналізувати історичну та культурну генеалогію цього образу, пов'язані з ним стереотипи та виявити методику і знаряддя, які застосовуються в цих країнах для створення й спотворення образу Іншого.
Окрім суто академічного інтересу, я маю й більш нагальну причину для розгляду цієї проблеми. За останні двадцять років ми стали свідками широкого використання стереотипного образу Іншого. Більше того, зловживання і маніпуляції цим образом набули небаченого досі розмаху. На жаль, це дало поштовх розповсюдженню ксенофобії, етнічної, культурної, расової та гендерної нетерпимості. Тому мій проект, хоча він і має загалом академічну спрямованість, націлений також на виявлення й боротьбу з цими негативними явищами.
Наталя Кібіта, викладач Лондонської школи економіки та політичних наук. Її дослідження називається «Спадок СРСР в українській пострадянській політиці. Питання тяглості політичних інституцій в Україні між 1917 і 1996 роками». Головне питання цього дослідження – «Чому Україна не є авторитарною державою?» Н. Кібіта розглядає цю тему з історичної перспективи, а саме – через призму тяглості політичних інституцій. Зокрема, її цікавить причина й походження регіональної фрагментації політичних еліт і типово українська політика, спрямована на пошуки консенсусу. Вона вивчатиме наслідки партійних і адміністративних реформ, запроваджених радянським керівництвом у 1920-х, 1950-х, 1960-х та 1980-х роках. І на підставі своїх попередніх досліджень вона обстоюватиме думку про те, що саме цей спадок радянської політичної системи можна вважати причиною наявної тенденції пошуків загально прийнятних державних рішень.
Мій проект є частиною набагато ширшого дослідження, яке хронологічно розподіляється на три етапи: 1917-1953, 1953-1991 та 1991-1996 роки. В УНІГУ я планую зосередитися на наслідках розпаду Радянського Союзу, зокрема, на стосунках між регіональними кланами і двома президентами – Леонідом Кравчуком і Леонідом Кучмою. Мене також цікавить, чи були перші пострадянські партії в Україні продуктом цих регіональних кланів. Якою була роль регіонів у зриві всіх спроб Кравчука створити авторитарну державу? І, нарешті, наскільки інституційний спадок комуністичного режиму вплинув на дільність та здобутки українського керівництва у перші пострадянські роки?
Італійский історик Алессандро Мілані працюватиме над темою «Галицькі греко-католики й карпато-русини в контексті розпаду імперій (1919-1938/39) й міжвоєнного процесу зміни національної ідентичності». Він буде досліджувати те, які заходи (часто геть протилежні) вживали уряди Польщі та Чехословаччини щодо своїх національних меншин. Це буде основою його майбутньої монографії про умови існування й діяльності західноукраїнських греко-католиків у міжвоєнній Польщі та Чехословаччині. Головними джерелами цієї праці стануть і досі ненадруковані матеріали з архівів Ватикану, Варшави, Праги та архівних колекцій УНІГУ. Майбутня монографія А. Мілані допоможе нам зрозуміти, як саме греко-католикам вдалося зберегти свою культурну та ритуальну ідентичність.
В центрі мого дослідження – дві «етно-ритуальні» спільноти і стосунки між греко-католицькою церквою, православними та католиками на територіях з багатоетнічним населенням, великими польськими та угорськими меншинами, значною кількістю вірмен, німецьких і угорських протестантів та юдеїв. Католицька церква відігравала тоді надзвичайно велику роль, насамперед, тому, що вона мала у своєму розпорядженні розгалужені дипломатичні, політичні та культурні мережі. Представники Ватикану не шкодували зусиль, намагаючися обмежити вплив Польщі та Чехословаччини на своїх католиків та греко-католиків. Одначе деякі католицькі священики активно співпрацювали зі своїм урядом і намагалися асимілювати свою українську та русинську паству. В той час, як православні душпастирі, навпаки, працювали над збереженням духовної ідентичності своїх вірян. Запропонована мною тема охоплює мало досліджений період з історії Польщі, Чехословаччини та України.
Микола Рябчук, провідний науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Національної Академії наук України, працюватиме над темою «Православне слов'янство і проблеми модернізації: створення сучасної української, російської та білоруської ідентичності як звільнення від східнослов'янської уявної спільноти». Мета цього проекту – написання монографії, яка б охоплювала еволюцію творення сучасної ідентичності трьох слов'янських народів, і яка включала б аналіз і деконструкцію пов'язаних із цим процесом історичних, ідеологічних та квазірелігійних міфів.
Нинішня російсько-українська війна (яку часто представляють як «конфлікт») і внутрішній український конфлікт (який дехто називає «громадянською війною») є, по суті, частинами одного процесу. Ми фактично є свідками творення сучасної української нації, яка мусить повстати там, де раніше існувала вигадана спільнота «східних православних слов'янських народів». Прикрозвісний «розкол» України, який у деяких колах роздмухували й примітизували упродовж останніх десятиліть, можна зрозуміти не в категоріях регіональних, етнічних чи етнолінгвістичних протиріч, а лише з погляду реалізації двох різних національних проектів (російського і українського). І кожен із цих проектів спирається на несумісні системи цінностей та різні ідентичності.
І, нарешті, до Інституту повертається Вікторія Середа, доцент факультету соціології Українського католицького університету. Тема її дослідження – «Релігійні, соціальні та політичні виміри регіоналізму у пост-євромайданній Україні». В. Середа працюватиме над цією темою в рамках проекту «МАПА. Цифровий атлас України», яким спільно з УНІГУ займаються інші наукові установи України. В центрі її уваги буде порівняння й аналіз різних релігійних ідентичностей (вони дуже часто характеризуються чітким регіональним розподілом) і соціального активізму в сучасній Україні. В її арсеналі будуть найсучасніші соціологічні методи дослідження.