Семінари в УНІГУ цілком заслужено вважаються одним з епіцентрів наукового життя Гарварду. І це стосується не лише українознавства, але й широкого спектра суміжних дисциплін, від гуманістики та соціальних наук до культури, релігії й політики. (Накриклад, серед тих, хто виступав в Українському науковому інституті Гарвардського університету і залишив запис у книзі почесних гостей, є кардинал Кароль Войтила, він же наступний Папа Римський Іван-Павло ІІ; перший президент України Леонід Кравчук; урядові міністри; посли різних держав; парламентарії та письменники.) Не буде перебільшенням сказати, що упродовж останніх десятиліть тут виступали практично всі, кого нині вважають обличчям сучасної світової україністики. Та, що не менш важливо, нагода поділитися своїми ідеями та досягненнями надавалася й надається не лише “світилам”, але й тим, хто тільки розпочинає свою подорож в науці.
На інститутських літературних та мистецьких вечірках усі, хто цікавиться культурою сучасної України, одержали змогу почути вірші та прозові уривки із вуст О. Лишеги, О. Забужко, Ю. Андруховича, А. Куркова та багатьох інших відомих письменників.
Але існує й інша категорія авторів, чия діяльність пов’язана зі сферою духовної культури, і яких надзвичайно важко затиснути в якусь чітко окреслену категорію, перш за все, завдяки різноманіттю їхніх зацікавлень та здобутків. Раніше на телебаченні, радіо та в пресі існувала окрема рубрика, яка називалася “Зустріч із цікавими людьми”. І ця рубрика користувалася великою популярністю хоча б тому, що спілкування з такими людьми було не лише джерелом інформації. У першу чергу, воно надихало й стимулювало думки та чуття.
Інститут прекрасно розуміє значення подібних зустрічей і дуже часто запрошує різних “цікавих людей”. Востаннє така подія відбулася 6 лютого цього року, а гостем нашого семінару був Філіп Сендс, відомий британський юрист, експерт із міжнародного права, професор юриспруденції та директор Центру міжнародних судів і трибуналів Університетського коледжу в Лондоні. Ф. Сендс є автором шістнадцяти книжок з міжнародного права, зокрема, “Світ беззаконня”, 2005 (Lawless World) і “Бригада катів”, 2016 (Torture Team). Крім того, він є віце-президентом фестивалю мистецтв і літератури у м. Гей, і два роки тому також став президентом англійського ПЕН-клубу. Зараз професор Сендс є гостем юридичного факультету Гарвардського університету, де він веде окремий курс.
Семінар проходив у форматі розмови між проф. Ф. Сендсом і директором УНІГУ проф. С. Плохієм. А темою розмови була книжка Ф. Сендса “Східно-західна вулиця. Походження термінів “геноцид” і “злочини проти людства”. (East West Street: On the Origins of “Genocide” and “Crimes against Humanity”. Ця книжка була надрукована у 2016 році, її вже переклали на кілька мов (зокрема, на українську), вона була відзначена багатьма нагородами, наприклад, того ж року одержала престижну премію Бейлі Ґіффорда за найкращу працю у жанрі нон-фікшн.
Чотири юристи
На перший погляд, стрижнем “Східно-західної вулиці” є дослідження того, як виникли і хто першим почав вживати терміни “геноцид” і “злочини проти людства”. Адже нині ці два поняття є базовими для всіх, хто намагається зрозуміти події ХХ-го століття. Авторство терміну “злочини проти людства” належить британцю Гершу Лаутерпахту, професору міжнародного права, який брав участь у Нюрнберзському процесі, і який домігся того, щоби це поняття стало визначальним при розгляді справ, що стосуються воєн та злочинів, які вони породжують. Американський юрист Рафаель Лемкін, який також займався злочинами доби тоталітаризму, висунув і обґрунтував концепцію геноциду. (До речі, Р. Лемкін чи не найпершим застосував цей термін стосовно Голодомору 1932 – 1933 років!) Обидва поняття – злочини проти конкретної особи й проти груп людей, яких об’єднує певна етнічна, релігійна чи якась інша ознака – на позір, видаються антиподами. Але, як доводить у своїй книзі Ф. Сендс, жодне з цих понять не може існувати без свого “опонента”, як індивідуум і соціум, в якому проходить його життя. Не менш важливим персонажем цієї книжки є ще один юрист, Ганс Франк, який був улюбленцем Гітлера і генерал-губернатором Польщі під час її окупації нацистами. І, нарешті, четвертим юристом був Леон Бухгольц, рідний дід Філіпа Сендса. Присутність Л. Бухгольца дає авторові можливість занурити читача не лише у трагічну історію Східної Європи минулого століття, але й оцінити зв’язок між індивідуальним і колективним з перспективи конкретної людини та її родини. Адже всі родичі Леона Бухгольця згинули під час Голокосту, і, як пише Ф. Сендс, його дід у своїх розповідях і спогадах ніколи не повертався в той час. Тому дослідження цієї глибокої травми мусив узяти на себе його онук.
Львівський слід
І, мабуть, найпершим відкриттям Ф. Сендса було те, що всі персонажі пов’язані зі Львовом. Г. Лаутерпахт, Р. Лемкін і Л. Бухгольц жили і працювали у місті, більше того – всі три вчилися на юридичному факультеті університету імені короля Яна-Казіміра (нині – імені Івана Франка). А Ганс Франк звідси керував винищенням українських та польських євреїв. Як пише Ф. Сендс, той факт, що і Ленкін і Лаутерпахт¬ – дві людини, які найбільше долучилися до створення сучасної системи міжнародної юриспруденції – мають прямі зв’язки зі Львовом, є аж ніяк не випадковим.
Це відкриття спонукало його зайнятися родинними історіями Лемкіна, Лаутерпахта, Бухгольца і Франка, щоби через цю призму подивитися не лише на історію попереднього століття, але і міркувати над можливостями і обмеженнями законів, якими регулюється наше життя.
А ще Ф. Сендс відкрив для себе нову країну – Україну, бодай не всю, а лише одне її місто, яке і досі, залежно від того, хто і коли його згадує, проходить як Лемберг, Львув, Львов чи Львів.
Проблеми жанру
За своїм жанром “Східно-західна вулиця. Походження термінів ‘геноцид’ і ‘злочини проти людства’” є сумішшю родинної історії, біографії, історичного дослідження, наукової розвідки та краєзнавчого нарису. На щастя, категорія “нон-фікшн” (нехудожня література) розрахована саме на таку відкритість і широту. Але для того, щоби таке розмаїття матеріалу не розпалося, автор повинен знайти якусь наскрізну тему, яка б йому правила за стрижень. І таким стрижнем у цій книзі є сам Філіп Сендс. Як помітила рецензент “Східно-західної вулиці” Сара Нувен у виданні “Оксфорд академік”, “Філіп Сендс пише від першої особи, тому він не приховує, що саме через нього всі елементи цієї книжки будуть зведені докупи. Ось його запрошують до Львова, ось він як адвокат, працює над поняттями “геноцид” та “злочини проти людяності”, розроблені Лаутерпахтом і Лемкіним, ось він занурюється у документи Нюрнберзського процесу(…) Сендс прагне зрозуміти, чому в його родині ніколи не обговорювалися ці теми, він хоче дізнатися якомога більше про своїх предків, зрозуміти, яка з цих двох згаданих концепцій ближче йому. Вся ця книжка є ніби відповіддю на питання “хто я?””.
Питання й відповіді
Дуже часто та частина інститутських семінарів, яка присвячена питанням та відповідям, є найцікавішою. Так, зокрема, цього разу учасники зустрічі дізналися, що паралельно з роботою над “Східно-західною вулицею” Ф. Сендс, базуючися на вже зібраних матеріалах, написав сценарій документального фільму “Мій нацистський спадок: діяння наших батьків”. Прем’єра фільму відбулася в Нью-Йорку на Трайбекському кінофестивалі у листопаді 2015 року, і того ж місяця фільм вийшов на екрани Великобританії. В центрі цієї стрічки – доля двох синів високопоставлених нацистскіх урядовців, Нікласа Франка, батько якого Ганс Франк був генерал-губернатором Польщі, та Хорста фон Вехтера, нащадка Отто Вехтера, краківського губернатора, якому також підпорядковувалася й Галичина. Ставлення цих двох синів до своїх батьків є абсолютно протилежним. Якщо для Нікласа Франка його батько є військовим злочинцем і втіленням світового зла, то Хорст фон Вехтер, не захищаючи при цьому нацизм і те, що зробив зі світом Третій рейх, намагається представити свого батька, як суперечливу постать і глибоко порядну людину. Але, як кажуть психологи та психоаналітики, обидві реакції є передбачуваними, а отже й “типовими”.
Фільм “Мій нацистський спадок” був високо оцінений глядачами і критикою, він одержав премію Яд Вашем на Єрусалимському кінофестивалі й був висунутий у категорії “Найкращий документальний фільм” на фестивалі у Стокгольмі.
Далі розмова з теми стосунків між дітьми й батьками перетекла у більш загальну площину і стосувалося стану речей у країнах колишнього Радянського Союзу, зокрема, в Україні, де події комуністичної доби й досі сприймаються частиною населення, як “наше світле минуле”, хоча влада офіційно і назвала їх “злочинами доби тоталітаризму”.
На думку Філіпа Сендса, це питання неможливо вирішити одразу та раз і назавжди. Наприклад, ні Британська імперія, ні США так і не змогли порозумітися з нащадками корінного населення колоній та з тими, хто став жертвами работоргівлі. Так само і до травм, завданих комунізмом, доведеться повертатися ще не одному поколінню українців. Принаймні, цю проблему усвідомлено і сформульовано. А це вже – початок.