Наукові стипендіати УНІГУ 2018 року

October 1, 2018
folded newspapers

Український науковий інститут Гарвардського університету від часів свого заснування приймає у себе науковців зі всього світу. Починаючи з 2001-го року, завдяки стипендії, яку заснували Евген і Деймел Шкляри, десятки істориків, філологів, політологів, літературознавців та соціологів мали змогу проводити інтенсивні дослідження в Гарварді й користуватися ресурсами та науковим потенціалом цього славетного науково-освітнього центру. Крім того, Інститут також має в своєму розпорядженні й інші стипендії для дослідників-україністів. Кошти для цих стипендій надходять із так званих іменних фондів, таких, як Фонд родини Алекса Воскоба (Воскобійника), Фонд д-ра Ярослава і Надії Михайчуків, а також із Фонду катедр українознавства, та щорічних пожертв численних благодійників.

Як правило, кожна стипендія видається на один семестр. Цієї осені стипендіатами УНІГУ стали славіст Роберт Романчук (США), історик Геннадій Корольов (Україна) і антрополог Наталя Ханенко-Фрізен (Канада).

Robert RomanchukРоберт Романчук – доцент славістики департаменту сучасних мов і лінгвістики Університету штату Флорида. Він – автор монографії Byzantine Hermeneutics and Pedagogy in the Russian North: Monks and Masters in the Kirilo-Belozerskii Monastery, 1397-1501 (“Візантійська герменевтика і педагогіка на півночі Росії: ченці та читачі Кирило-Білозерського монастиря, 1397-1501 років”, Торонто, 2007) та численних журнальних публікацій з літератури, історії та психоаналізу. В УНІГУ він працюватиме над аналізом перекладу візантійського романтичного епосу “Діяння старовинних звитяжців” (Digenis Akritis) на давньослов’янську мову. Вчені й досі сперечаються відносно того, де саме було здійснено цей переклад, який є надзвичайно важливим як для вивчення візантійсько-слов’янських зв’язків, так і для розуміння співвідношення усної та ранньописемної традиції в літературах Східної Європи. Єдине, що не викликає сумнівів, це дата написання цього манускрипта – 14-те століття. Деякі славісти вважають, що манускрипт походить із Македонії, інші – що з української Галичини.

В Гарварді д-р Романчук планує завершити роботу над цим першим анотованим виданням перекладу “Діянь старовинних звитяжців” і тим самим кинути світло на походження та особливості поетики цієї видатної пам’ятки візантійської й давньослов’янської літератури. “Якщо, – пише Роберт Романчук, – вдасться довести, що переклад був створений саме в Галичині, то це дасть нам змогу не лише ввести у науковий обіг англомовний переклад цього твору, але й поставити “Діяння старовинних звитяжців” поруч з іншими канонічними творами середньовічної західноукраїнської літератури (такими, зокрема, як “Житіє Данила Галицького”, хоча б тому, що автор “Житія”, безумовно, використовував “Діяння” як зразок). Це також допоможе остаточно розв’язати текстуальні проблеми цього “Діянь” і буде важливим кроком у напрямку структурного, текстологічного і сюжетного аналізу подальшої української літератури, наприклад, дум, які дотепер розглядалися лише в контексті слов’янського героїчного епосу, без урахування можливих візантійських впливів.”

Gennadii KorolovГеннадій Корольов – старший науковий співробітник Інституту української історії Національної Академії Наук України, та співробітник Інституту історії Польської Академії Наук. Г. Корольов займається історією української революції 1917 – 1921 років, зокрема, темою федералізму та стосунками між політичними силами, які представляли тоді інтереси євреїв, поляків, росіян та інших етнічних груп України. Ідеї автономії та федералізму в рамках новоутворених держав Східної та Центральної Європи були тоді ключовими для успіху чи поразки цих держав. Ба й зараз від розв’язання проблеми національних меншин дуже часто залежить доля країн, що утворилися після розпаду Радянського Союзу.

“Мене як дослідника – каже Г. Корольов, – найбільше цікавлять ті українські політики, які реально оцінювали ситуацію в країні та у світі, і які повсякчас використовували федеративну ідею як інструмент Realpolitik. Це, перш за все, Михайло Грушевський, якому належить ідея Чорноморської федерації та Сполучених Штатів України (1918, 1920). По-друге, це Мойше Зільберфарб, один із авторів Закону УНР про національно-персональну автономію (1918). Слід також згадати й Отто Айхельмана, який висував ідею федерального устрою Української Народної Республіки (1921), і конкретні державні акти, такі, як Закон УНР про національно-персональну автономію (січень 1918) і федераційна грамота Павла Скоропадського (листопад 1918) і пропозиції щодо створення федерації, висунуті українською делегацією на Паризькій мирній конференції.”

Метою Геннадія Корольова є написання ґрунтовного академічного дослідження еволюції цієї ідеї під час бурхливих подій революції. У Сполучених Штатах зберігається велика кількість спогадів, друкованих матеріалів та інших унікальних документів тієї епохи, які можуть дати змогу вповні оцінити розмах і вплив ідей федералізму на тогочасних політиків та громаду. Йдеться, насамперед, про бібліотеки та архіви Гарвардського та Колумбійського університетів, архіви Польського наукового інституту у Нью-Йорку та Всеукраїнської Академії Наук у США). І вчений планує представити результати цієї роботи вже в січні наступного року.

Natalia Khanenko-FriesenПрофесор Наталя Ханенко-Фрізен добре відома багатьом співробітникам УНІГУ. Вона народилася в Києві, навчалася в Україні та в Канаді, читала лекції в Торонтському університеті та в Університеті Альберти, крім того, впродовж багатьох років вона викладала українську мову в рамках Гарвардської літньої школи. Потім вона стала доцентом, а згодом і професором факультету релігії та культури Коледжу імені Святого Томаса Мора в Саскачеванському університеті (Канада). Н. Ханенко-Фрізен є автором багатьох статей в галузі антропології та усної історії сучасної України та української діаспори в Канаді. Вона є також автором ґрунтовного дослідження “Інший світ або етнічність у дії: канадська українськість кінця 20-го століття” (Київ, Смолоскип, 2015). Згодом у своїй наступній монографії що вийшла у США дослідниця звернулася до ширшого питання про уявні та реальні перетини та спорідненість українців історичної батьківщини та діаспори на прикладі повсяденних практик українців Канади, США, та Португалії (Ukrainian Otherlands: Diaspora, Homeland and Folk Imagination in the Twentieth Century. University of Wisconsin Press, 2015.) Н. Ханенко-Фрізен не мислить свого життя без активних польових досліджень, вона майже щороку їздить зі своїм канадськими студентами в Україну, де займається збиранням і вивченням “живої” (тобто усної) історії.

В Гарварді Н. Ханенко-Фрізен працюватиме над усною історією деколективізації в Україні в останнє десятиліття 20-го століття. Вчена вважає, що процес ліквідації радянських колективних господарств був не менш травматичним, ніж більшовицькі експерименти 1920-х та 1930-х років. “Крах комуністичної системи та незавершена земельна реформа, – каже Н. Ханенко-Фрізен, – дуже негативно вплинули на життя українського селянства. Як видно із зібраних нами усних свідчень, деколективізація 1990-х років стала справжнім випробуванням для селян. Але весь цей безцінний матеріал потребує подальшого осмислення та аналізу. Отже, метою мого проекту є, по-перше, продовження збирання свідчень людей, яких безпосередньо торкнулася деколективізація, а, по-друге, систематизація, оформлення та оприлюднення цих матеріалів. Іншими словами, йдеться про створення та осмислення новітнього етапу української історії – деколективізації селян.”

Дослідниця також хотіла би співпрацювати з командою науковців УНІГУ, які розробляють проект МАПА, а в ідеалі – і прилучитися до них. “Адже за своїм задумом, – каже вона, – онлайновий архів усної історії та методика кодування даних дуже надаються до такої співпраці.”