Говорячи про науково-освітню діяльність УНІГУ, ми, передусім, маємо на увазі його наукові публікації, конференції, симпозіуми, круглі столи та іменні лекції, на яких виступають провідні вчені зі всього світу. Пульсом інститутського життя є також семінари з українознавства. Щопонеділка на них сходяться гарвардські студенти, викладачі, науковці та слухачі з місцевої української громади. Ще одним важливим складовим елементом діяльності УНІГУ стали засідання робочої групи з українознавчих досліджень, або Ukraine Study Group, які, залежно від обставин, проводяться приблизно раз на місяць, як правило, по четвергах.
Нові часи – нові потреби
Потреба в такому додатковому форматі науково-суспільної роботи виникла після здобуття Україною державної незалежності, а надто – після активізації політичного життя в Україні та протестами, які проходили під гаслом «Україна без Кучми».
Формат семінарів, котрі планувалися за місяці наперед, вже не міг охопити і вчасно відреагувати на драматичні події, які розгорталися в Україні (плівки майора Мельниченка, олігархізація економіки, політична й громадська діяльність неурядових організацій, тощо). Крім того, різко збільшилася кількість українських політиків, громадських, наукових та культурних діячів, які з офіційними візитами, приватно чи по різних стипендіях, приїздили до США. Всім цим людям було про що розповісти, а головне, в Америці дедалі більше зростав інтерес до України.
І тоді, щоби задовольнити цей попит, тодішній заступник директора УНІГУ, д-р Любомир Гайда, запропонував створити додатковий форум для неформального спілкування й обговорення найактуальніших подій. Таку нову форму «швидкого реагування» він назвав робочою групою українознавчих досліджень. І вона продовжує функціонувати й по тепер. І якщо щотижневі семінари проводяться виключно англійською, то на засіданнях робочої групи можна почути дві, а то й три мови.
Наприклад, на самому початку протестів, які незабаром переросли у Помаранчеву революцію, Інститут зміг дуже оперативно зібрати знавців економіки та політики України, представників Державного департаменту США, українських журналістів та університетських фахівців, які були в курсі всіх подій, що розгорталися тоді на Майдані Незалежності та в кулуарах влади, й представити на диво вичерпну картину змін, які насувалися.
Так само під час так званої газової кризи 2006 року, коли Москва на якийсь час припинила постачання газу, який через Україну йшов у Європу, УНІГУ запросив експертів – економістів, політологів, дипломатів - і попросив їх висвітлити ситуацію з погляду всіх зацікавлених сторін. В результаті присутні на тому зібранні змогли дізнатися про різні нюанси цієї події, оцінити мотиви та зрозуміти позиції різних політичних гравців. Це стало можливим завдяки тому, що Бостон завжди був великим науковим і освітнім центром. Тут існують десятки славетних університетів та інституцій, які можна вважати мозком і лабораторією державного управління США. Крім того, щосеместра в УНІГУ по різних стипендіях гостюють та займаються дослідженнями багато вчених із різних кутків України, Європи, Північної Америки та Азії. Досвід та перспектива кожного з них - це також важлива частинка мозаїки сучасного глобалізованого світу.
Зустрічі з цікавими людьми
На початку 2010 року в Колумбійському університеті по стипендії Фулбрайта перебував президент НаУКМА В'ячеслав Брюховецький, відомий діяч української науки, освіти й, на той час, член політичної ради «Нашої України». Дізнавшись про це, Інститут запросив д-ра Брюховецького й організував йому виступ на робочій групі. На зустріч із ним прийшли не тільки бостонська громада, але й всі гарвардські викладачі та студенти, які бодай щось чули про Україну. Перебування В. Брюховецького в УНІГУ збіглося з обома турами українських президентських виборів. Отже, гарвардська публіка мала змогу двічі, із «перших вуст» почути його погляд на те, що буквально «у прямому ефірі» відбувалося тоді в Україні.
Обидва Майдани, вибори до Ради, анексія Криму, війна на Сході – важко знайти таку подію в житті сучасної України, яка б не потрапила у поле зору робочої групи з українознавства. Кожне таке зібрання можна було б також назвати «Зустріччю з цікавими людьми». Серед тих, хто виступав на них, були: колишній дисидент, а нині відомий єврейський громадський діяч Йосиф Зіцельс; колишній заступник міністра оборони України Леонід Поляков; політолог Микола Рябчук; поети й письменники Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Софія Андрухович, Любов Якимчук, Олександр Бойченко та Наталка Білоцерківець.
Дипломати, журналісти і не тільки
Лише останнім часом американський дипломат Юджин Фішель розповідав тут про російський фактор в політиці США, і те, як він впливає на ставлення американської адміністрації до України.
Літературознавець Олександра (Оля) Гнатюк із Польської Академії наук кинула світло на те, як під час Другої світової війни у Львові співіснували поляки та українці.
Юрій Шевчук з Колумбійського університету, представляючи свою останню публікацію, зупинився на темі «Українська мова та ідентичність після Революції Гідності».
Темою виступу української дослідниці Роксоляни Михайлик, яка працювала в компанії «Ґуґл», була «Лінгвістика й техніка. Як навчити машини розмовляти українською».
В березні цього року в рамках засідань робочої групи був також проведений Шевченківський симпозіум, на якому з доповідями виступили проф. Григорій Грабович (Гарвардський університет), Олександр Борон і Тамара Гундорова з Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАУ.
На наступному засіданні проф. Сергій Плохій, директор Інституту, Костянтин Бондаренко, директор проекту «МАПА», та соціолог Вікторія Середа зі Львова, яка зараз працює в УНІГУ, представляючи свій проект «МАПА», розповіли про те, як зміни у топонімії сучасної України відбивають ставлення українців до власної історичної пам'яті.
A минулого тижня Аліса Сопова, журналістка з Донбасу і цьогорічний стипендіат центру ім. Німана (Гарвардський університет), розповіла про життя в окупованому Донецьку.
Засідання робочої групи з українознавчих досліджень відбувається під час обідньої перерви, з 12:00 до 2-ї години дня. Неформальний характер цих зібрань виявляється й у тому, що Інститут пригощає слухачів бутербродами, салатом, кавою і прохолоджуючими напоями. Хто сказав, що процес пізнання мусить відбуватися на порожній шлунок?