У листопаді 2013 р. в Гарвардському університеті (США) пройшла наукова конференція під назвою «Quo Vadis Ukrainian History? Assessing the State of the Field. («Де ти йдеш, українська історіє? Оцінка стану української історіографії»). Вона була присвячена не лише проблемам сучасної української історичної науки і завданням, що стоять нею, але й перспективам її розвитку. Мова також йшла про принципи й методологію досліджень історичних джерел та проблеми, які сьогодні постаютьперед істориками України при висвітленні історичних подій. Річ у тім, що донедавна деякі західні науковці взагалі ставили під сумнів саму ідею існування такоїдисципліни, як «історія України». Вони воліли розглядати минуле країни лише в контексті історії тих імперій, до складу яких в той чи інший час входила Україна. Але й етноцентричний погляд на історію, і досі популярний в Україні, як виявилося, не завжди пасує до умов ХХІ-го століття.
Але що, власне, стоїть за поняттям «українська історія»: історія «українського народу» чи історія всіх етноскладових української політичної нації? А що, як ця нація й досі перебуває на стадії свого формування? Чи, може, тоді об'єктом досліджень мусить бути територія, на якій українці складали більшість населення?
Головна думка ключової промови, з якою на конференції виступив італійський історик Андреа Ґраціозі, полягала в тому, що українську історію слід використовувати як призму, через яку вчені могли б розглядати та вивчати всю історію двадцятого сторіччя, саме тому, що Україна є одним із тих європейських регіонів, де завжди співіснувало багато національностей, мов та релігій. І саме такі регіони, зрештою, й визначали долю європейського континенту, починаючи з кінця вісімнадцятого століття.
Щоби оцінити стан, в якому сьогодні знаходиться українська історична наука, а також накреслити перспективи ії розвитку, співорганізатори конференції Сергій Плохій (Гарвардський університет) та Геннадій Боряк (Інститут історії, НАНУ) запросили до Кембриджа (США) багатьох провідних вчених із Європи та Північної Америки. Перед кожним із них стояло завдання – знайти принципово новий підхід до нашого розуміння всього ходу європейської, євразійської та світової історії. І, водночас, застосувати європейську та світову перспективи для розвитку українських історичних досліджень.
Іншим завданням було здійснення «переоцінки історичної ролі етнічних українців, національних та релігійних меншин, а також ролі окремих регіонів упродовж всієї історії України.» І, нарешті, на конференції мусила прозвучати думка про нові підходи до викладання історії України на початку нового тисячоліття та про небезпеку, яка криється за спробами політизувати обговорення історичних подій.
Не буде перебільшенням сказати, що форум являв собою дуже серйозне і представницьке зібрання фахівців з української історії. В кулуарах конференції обговорювали все від справжніх намірів Януковича щодо підписання Угоди про Асоціацію з Європейським Союзом напередодні його візиту до Вільнюса - до поразки збірної України з футболу. А через кілька днів по закінченню конференції розпочався Євромайдан, революція Гідності, а за ними - анексія Криму й російська агресія на сході України.
З огляду на такі епохальні події, сьогодні виникає питання: чи не застаріли думки і прогнози істориків, що пролунали на тій конференції? Наскільки актуальними вони залишаються зараз?
Відповідь на ці питання дає збірка «Майбутнє минулого. Нові погляди на українську історію», що містить статті та головні доповіді з конференції 2013 року, яку щойно видав Український науковий інститут Гарвардського університету (УНІГУ).
Як пишуть упорядники збірки, сьогодні «Україна опинилася в центрі найгострішої кризи у стосунках між Сходом і Заходом з часів холодної війни, і полем битви між Росією та Україною знову стала історія. Але чи можна винуватити історію та її різні інтерпретації в тому, що сталося в цьому регіоні? А що, як саме ця розбіжність в оцінках історичних подій і буде тим дороговказом, який веде до миру й порозуміння? Може, саме така розмаїтість і допоможе інтегрувати історію цього регіону у ширший європейський контекст? Зібрані в цьому виданні есеї допоможуть знайти відповіді на ці питання. Їхня мета – спробувати вийти за рамки традиційно-національних історичних наративів і тим самим кинути свіжий погляд на українську історію, а також показати, як історичні дослідження в цій, здавалося б, вузькій галузі виграють від залучення більш широкої регіональної та глобальної перспективи. А головне, ця збірка ще раз доводить, що дослідження минулого України сприяють нашому розумінню європейської, євразійської та світової історії.»
Збірка складається з чотирьох розділів. У першому, «На шляху до нового наративу», представлені статті -
- Альфреда Дж. Рібера, колишнього професора Пенсильванського та Центрально-Європейського університетів, «Викладання історії України в порівняльному контексті»
- Лілії Бережної, дослідника з Мюнстерського університету, «На межі: Україна в контексті дослідження суміжних земель, 1991–2013»
- Георгія Касьянова та Олексія Толочка з Інституту історії України, НАНУ «Національні історії та сучасна історіографія: проблеми написання нової «Історії України»»
Другий розділ, «Поворот у бік транснаціональності», містить статті –
- Андреа Ґраціозі, професора Неаполітанського університету ім. Федеріко ІІ, «Двадцяте сторіччя через призму України: Думки з приводу евристичного потенціалу української історії»
- Джорджа О. Лібера, професора Алабамського університету, «Тотальні війни та діалектика інтеграції й фрагментації, 1914–1953»
- Марка фон Гаґена з Аризонського державного університету, декана Українського Вільного Університету, «Окупація під час війни та влада чужинців у мирні часи: нотатки й матеріали до написання (анти та пост) колоніальної історії України»
- Гіроакі Куромії, професора Індіанського університету, «Україна та історія Євразії у двадцятому столітті»
- Стівена Сіґеля, доцента Північно-колорадського університету, «Концепція «географічного тіла нації»: транснаціональні виміри в працях Степана Рудницького та його сучасників»
- Йоганана Петровського-Штерна, професора Північно-західного університету, США, «Мистецтво мінливих контекстів»
- Мейгіл Фаулер, доцента Стетсонського університету, « Кінець дихотомії «Україна чи Малоросія»: глобалізація української культури»
Третій розділ, «Повернення регіону», складається зі статей -
- Леррі Вулфа, професора Нью-Йоркського університету, «Галичина та Україна: питання про спорідненість і проблеми написання спільної історії»
- Ірини Вушко, доцента Гантер-коледжа, Міського університету штату Нью-Йорк, «Імперія, нація та українська історіографія проміжного періоду»
- Фейс Гілліз, доцентa Чікагського університету, «Діти Русі: російський націоналізм на правобережній Україні»
- Гезер Коулман, доцента Альбертського університету, Канада, «Історія, віра та регіональна ідентичність у Києві 19-го сторіччя: священик і вчений Петро Лебединцев»
- Зенона Когута, Альбертський університет, Канада, «Пострадянські дослідження козацьких еліт: нинішній стан і завдання на майбутнє»
- Сергія Плохія, професора Гарвардського університету, директора УНІГУ, «Створення картографії Голодомору»
Четвертий розділ збірки, «Різні погляди на минуле», складається зі статей-
- Марти Дичок, з університету Західного Онтаріо, «Історія, людська пам'ять та засоби масової інформації»;
- Володимира Кравченка, з Альбертського університету й Канадського Інституту Українських Студій (КІУС), «Український досвід подолання радянських міфів»
- Тетяни Таіровoї-Яковлевої, з Санкт-Петербургського університету, «Вивчення ранньомодерного періоду та викладання української історії в Росії»
- Пола Роберта Могочі, з Торонтського університету, в Канаді, «Викладання історії України в Північній Америці»
На думку професора Сергія Плохія, директора УНІГУ, одного з організаторів конференції та редактора збірника «Майбутнє минулого», події останніх трьох років «допомогли мобілізувати всі етнічні прошарки українського суспільства на захист цілісності та суверенітету країни, попри всі лінгвістичні, релігійні та регіональні розбіжності.» «Якщо й справді, - пише він далі, - метою історичної науки є висвітлення й пояснення населенню країни витоків та розвитку їхнього суспільства, то не існує кращого способу для втілення цієї мети, ніж написання історії цієї землі та всіх її мешканців, історії, яка би враховувала все регіональне й етнічне різноманіття країни і розглядала б її у контексті тієї частини світу, до якої вона належить. Й, судячи з цієї збірки та представлених в ній ідей і матеріалів, нова українська історіографія на Заході обрала саме такий напрямок.»
The Future of the Past: New Perspectives on Ukrainian History
Harvard Papers in Ukrainian Studies, edited by Serhii Plokhy
Published: November 2016
516 pages, 12 color maps, $29.95
ISBN 9781932650167
Harvard Ukrainian Research Institute Publications
Table of Contents