Те, що сталося 7 листопада 1917 року в Петрограді, має різні назви. В. Ленін, керівник більшовиків і головний організатор цієї події, попервах називав її «переворотом». А у всесвітню історію вона увійшла, як «більшовицька», «російська» або як «Велика жовтнева соціалістична» революція, одна з найбільш трагічних і визначальних подій ХХ-го сторіччя. Але чи має сенс називати те, що Україна зазнала в період між 1917 і 1921 роками, «українською революцією»?
Так, принаймні, її сприймали сучасники. «На майдані, коло церкви революція іде» (Павло Тичина). «Прощавайте, ждіте волі!» - саме так у тому ж вірші формулюють її цілі селяни, які зі зброєю в руках вирушають туди, де вирішується їхня доля. А для решти свідомих українців то був час неймовірного піднесення і великих надій. «Яка краса – відродження країни!» (Олександр Олесь).
Тоді Україна не спромоглася вибороти державну незалежність, але, разом із тим, чи можна вважати всі ті зусилля і жертви марними? Який слід у національній свідомості залишили по собі тодішні українські партії, політичні течії та низові рухи? Чи існує зв'язок між подіями 1917 – 1921 років і Голодомором, нашою найбільшою національною катастрофою? І, взагалі, які уроки можна винести з перемог і помилок української революції?
Цей ювілей – чудова нагода озирнутися й спробувати зрозуміти не лише нашу історію, але й не менш буремне сьогодення. Хіба ж це не є одним із завдань науки?
Цієї осені Український науковий інститут Гарвардського університету планує провести низку заходів, присвячених сторічному ювілею революції.
18 жовтня відбудеться перегляд і обговорення фільму Олександра Довженка «Арсенал» («Українська революція очима контрреволюціонера»). В українській культурі й мистецтві ХХ-го сторіччя, мабуть, важко знайти більш обдаровану, пристрасну і суперечливу постать, ніж письменник і кінорежисер О. П. Довженко. Тому, якщо ми хочемо збагнути трагізм, героїзм і підлість тієї доби, ми мусимо раз по раз повертатися до його життя і творчості.
23 жовтня гостем УНІГУ буде відомий історик, журналіст та лауреат Пулітцерівської премії Енн Еплбаум. Тема її виступу – «Новий погляд на Голодомор: більшовицька революція та український голод». Е. Епплбаум представлятиме свою довгоочікувану книжку «Червоний голод. Війна Сталіна проти України.». В ній, зокрема, вона доводить, що у 1932-1933 роках близько чотирьох мільйонів українців померли голодною смертю не тому, що вони стали випадковими жертвами хибної політики чи посухи, чи неврожаю, а тому, що метою влади було їхнє знищення. На її думку, опір, який Україна чинила більшовикам упродовж революції та громадянської війни, а також під час колективізації, переконали Сталіна, що українське селянство є головною перешкодою для перемоги комунізму. Отже, «влада перекрила кордони України та реквізувала всі наявні харчі. Голодні люди почали їсти траву, кору дерева, собак, трупи, в деяких випадках доходило до канібалізму.»
«Червоний голод» відтворює той жах, у якому опинилися прості селяни, зіткнувшись із цим виявом абсолютного зла. Але цінність книги Енн Епплбаум полягає не лише в тому, що вона кидає світло на один із найтяжчих злочинів ХХ-го століття, але і в тому, що вона закликає до пильності перед лицем нових загроз, які вже нуртують у глибинах нового тисячоліття.
Ця остання праця Енн Епплбаум ще не встигла потрапити до американських книгарень, а вже набула широкого розголосу. Гостра полеміка, яка розгорнулася довкола неї у деяких британських газетах, свідчить про те, що у своєму «Червоному голоді» дослідниця торкнулася того нерву, який проходить по центру буття нинішнього світу. А це, зокрема, означає, що Україна вже не може бути «межовою територією» і «околицею імперій».
На 6 листопада заплановано виступ професора Андреа Ґраціозі, відомого італійського вченого, фахівця з новітньої історії Радянського Союзу та Східної Європи. Д-р Ґраціозі вже багато років співпрацює з УНІГУ і, зокрема, є редактором збірки статей «Після Голодомору. Непозбувний вплив Великого Голоду на сучасну Україну». У цій збірці представлені найбільш цікаві виступи на конференції з Голодомору, яка відбулася у Гарвардському університеті восени 2009 року.
У свойому виступі А. Граціозі розповість про свій погляд на революцію 1917 року. Замість розглядати ті вікопомні події, як дещо монолітне, або як низку бінарних опозицій, наприклад, Лютнева революція чи Жовтнева революція або «червоні» чи «білі», вчений бачить їх, перш за все, як сукупність революцій, які мали різні завдання і часто рухалися в протилежних напрямках. Такий висновок він робить на підставі дій, заяв та творів безпосередніх учасників революції, яка відбувалася не лише у Петрограді, але й в Україні, країнах Балтії, Середньої Азії, Закавказзя чи в Сибіру та на Далекому Сході.
Крім того, наші колеги з гарвардського Центру російських та євразійських досліджень імені Дейвіса з 6-го по 7-ме жовтня проведуть конференцію під назвою «Чи, й справді, ті десять днів потрясли світ? Погляд на російську революцію через сто років». На цій конференції виступатимуть провідні знавці історії, літератури та культури того періоду з усього світу. Тема України буде представлена у виступах директора УНІГУ Сергія Плохія («Наскільки російською була російська революція?», Сергія Єкельчика з університету Вікторії, Канада («Українська революція як продовження Першої світової війни»), А. Міллєра з Петербурзького університету, Росія («Світова війна, революція й коренізація та їхня роль у питанні національного самовизначення Великоросії, Малоросії та Білорусії») та Марка фон Гаґена з Аризонського університету («Від російської революції в Україні до української революції в Росії: Забуті війни, забутий мир, забуті революції».
Як бачимо, ця осінь обіцяє бути на диво насиченою науковими та культурними подіями.