Неможливо уявити сучасне життя без новітніх інформаційних технологій, без комп’ютерів, соціальних мереж та дистанційного спілкування. Майже/ Така залежність людини від цього “віртуального світу” викликає як захват, так і опір, зокрема, з боку тих, хто скаржиться на дегуманізацію глобальної цивілізації. І ця залежність, мабуть, як ніколи раніше виявила себе під час пандемії коронавірусу. Але парадокс полягає в тому, що те, що, здавалося глухим кутом, у часи кризи виявилося шляхом до виходу з неї. Адже попри жорсткий карантин люди через свої комп’ютери одержали змогу спілкуватися як на побутовому, так і на професійному рівні. На виходячи з домівок і не наражаючися на небезпеку, вони продовжують робити свою справу й виконувати свої службові обов’язки.
І в тому, що Український науковий інститут Гарвардського університету й надалі працює на повну потужність, велика заслуга належить, зокрема, інститутському спеціалісту з інформаційних технологій і технічному керівникові картографічного проекту “МАПА” Костянтинові Бондаренку. У розмові з ним ми намагалися дізнатися про його погляд на ті проблеми й можливості, з якими зіткнувся УНІГУ у часи пандемії.
УНІГУ: Наскільки драматичним був для Вас зумовлений пандемією перехід у дистанційний формат роботи? Чи це ускладнило Вашу роботу? Як важко було адаптуватися до нової реальності?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: В цілому, спочатку було дуже важко, бо тільки-но ми перейшли на дистанційну роботу, в березні, довелося одразу ж запровадити багато змін. Зокрема, треба було подбати, щоб у кожного співробітника вдома був комп’ютер з відповідним програмним забезпеченням. Треба сказати, що інститут зробив усе, щоби забезпечити всіх своїх працівників комп’ютерами, які потрібні їм для виконання їхніх щоденних обов’язків. Звичайно, є такі речі, на які ми не можемо прямо впливати. Наприклад, у кожного вдома є своя мережа Wi-Fi, свій провайдер, і кожна ситуація – специфічна. Ми надаємо рекомендації стосовно того, як поліпшити сигнал мережі вдома.
Всі ці зміни не були виключно інститутськими. Я тоді інтенсивно співпрацював з Гарвардським відділом інформативних технологій (HUIT) і допомагав не лише нашим штатним викладачам та співробітникам, але й тим, хто викладав під час Гарвардської Літньої школи. Тобто, там де йдеться про технічне та програмне забезпечення, ми ділимо навантаження з гарвардськими “айтішниками”. Це допомагає швидче та набагато ефективніше вирішувати проблеми. Найбільша з них була пов’язана з нагальністю переходу в режим дистанційної роботи. Треба було буквально за лічені дні у повному обсязі забезпечити викладачів усім необхідним для роботи з дому.
УНІГУ: А що Вам доводиться робити у тих випадках, коли, скажімо, співробітник не почувається аж таким технічно “підкованим”, але Ви не маєте доступу до його комп’ютеру?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: У будь-якому випадку такий співробітник може задзвонити мені додому, і я йому пораджу, що робити. Наприклад, мені кажуть: я маю дуже повільний Wi-Fi, отже, як мені покращити сигнал? Я надаю рекомендації, скажімо, посуньте свій комп’ютер так, щоби він був якнайближче до раутера. Перевірте, яка швидкість у вашого раутера, я вам дам адресу, за якою це можна зробити. Подивіться, які ще інші прилади у вас підключені до тієї самої мережі, чи у вас там поблизу є вмикнені телевізори й т. і. Тобто, йдеться про суто технічні питання, і я надаю конкретно технічні поради, як це зробити, щоб радикально поліпшити сигнал. І це особливо важливо, коли йдеться про наші семінари. Тому що ті викладачі, які проводять семінари, вони ж фізично не знаходяться в конференц-залі, де раніше проводилися усі наукові заходи, Всі наші семінари зараз перейшли в онлайновий режим. І тут дуже багато залежить від людини, яка проводить семінар. Вона мусить бути технічно підготовленою. Вона мусить знати, як під’єднатися до інтернету, як оцінити його швидкість, ну і як уникнути проблем під час самого семінару. Бо ми, повторюся, працюємо у режимі стрімінґу. Всі, кого цікавить конкретний семінар, можуть піти на Ютуб, і дивитися цей стрімінґ у “прямому ефірі”. Ми також записуємо семінари, а потім виставляємо їх на Ютубі. Втім, дуже багато людей під’єднується до цих презентацій саме у прямому ефірі. І ми працювали над забезпеченням того, щоби цей стрімінґ відбувався без проблем. Можу похвалитися: наразі 99 відсотків наших презентацій відбулися без будь-яких технічних збоїв. Причина успіху в тому, що ми наперед надаємо нашим науковцям чіткі інструкції, вони їх додержуються, і це дає змогу успішно проводити всі наші заходи. Загалом, усі наші соціальні мережі (Ютуб, Фейсбук) функціонують без проблем.
УНІГУ: Тепер, коли вся робота Інституту відбувається виключно у дистанційному режимі, як це вплинуло на коло Ваших обов’язків? Чи довелося зробити переоцінку пріоритетів?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Попросту кажучи, в коло моїх обов’язків входить усе, що пов’язано з інститутськими комп’ютерами та технічним забезпеченням усіх вебсайтів – МАПА, HUS (Harvard Ukrainian Studies), УНІГУ та HURI Books, сайт, пов’язаний з видавничим відділом. Що змінилося? По суті – нічого, хоча я фізично не заходжу у відповідні відділи, але я виконую ту саму роботу, от тільки дистанційно.
УНІГУ: Ви є технічним керівником проекту “МАПА. Цифровий атлас України”, одного з головних дослідницьких проектів Інституту. Чи нові умови якось ускладнили роботу над цим проектом, примусили переглянути чи посунути плани?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Отже, як було раніше? До інституту приїздити фахівці, залучені до проекту, їм виділялося приміщення, їх технічно забезпечували всім необхідним, вони сиділи в Інституті, працювали… А від початку пандемії все це змінилося. І ми змушені були переглянути свої завдання і пріоритети. Що й казати, стало набагато важче. Дистанційна співпраця відрізняється від співпраці фізичної, коли ти сидиш з кимось за одним столом і дивишся на комп’ютер разом з цією людиною. Інша динаміка. На відстані я щось сказав, на тому боці мене недочули, ми говоримо одне поверх одного, спілкуватися в такому режимі набагато складніше. На розв’язання будь-якої проблеми йде значно більше часу, особливо, якщо ми, наприклад, хочемо подивитися на якісь нові карти. За нормальних умов ми одразу бачимо реакцію одне одного. А в інтернеті ти не одразу відчуваєш цю реакцію. Але, разом з тим, хоча динаміка й помінялася, процес лишається тим самим.
УНІГУ: Над якими темами зараз працює Ваша “команда”?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Ну, я не можу розкрити багато секретів, тому скажу лише загалом. Ми зараз працюємо над модулем, пов’язаним із Чорнобильською аварією. Принаймні, починаємо працювати. В цьому модулі буде залучено декілька людей, зокрема, повертається історик Наталя Левчук, яка вже давно співпрацює з інститутом. До цього будуть залучені карти, які відбивають різні сфери та аспекти Чорнобильської аварії, тобто чисто наукові, фізичні дані щодо ступеня опромінення та щодо інших медичних показників, а також карти, що відтворюють соціальні наслідки аварії. Крім того, будемо шукати співвідношення між різними чинниками.
Ми співпрацюємо з українськими вченими та інституціями, замовляємо в них інформацію, яка буде спрямована саме на потреби нашого проекту. І значна частина цих даних вже відома в Україні, але в нашому проекті вона, мабуть, вперше буде зібрана докупи.
УНІГУ: Як взагалі, на Вашу думку, пандемія та її соціальні, економічні та академічні наслідки вплинуть на цифрові гуманітарні дослідження та їхній подальший розвиток?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Мені важко робити якісь глобальні передбачення, але з погляду Інституту – чи то через якийсь збіг обставин, чи нам просто пощастило – але ще до того, як ми перейшли на дистанційну роботу, ми вже розробляли новий сайт УНІГУ і ще два нових сайти (один – для журналу “Harvard Ukrainian Studies”, а другий - для книжок, які ми видаємо). Саме тоді ми повністю перейшли у режим онлайн, і тоді ж ми почали виставляти семінари на Ютуб. Іншими словами, соціальна мережа на той час уже була в нас досить розвинена. А тепер – і поготів. Ми майже повністю представлені в онлайновому форматі, з вебсайтами, з журналом і з усіма нашими виданнями.
УНІГУ: Дистанційний формат роботи, безумовно, має як свої переваги, так і недоліки? Що саме Ви особисто цінуєте в цьому новому форматі, коли можна працювати з дому? І що, навпаки, створює проблеми?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Ну, це питання суб’єктивне, і не мені його вирішувати чи робити далекоглядні висновки… Мені особисто не стало важче, просто це – інший спосіб роботи. Наприклад, раніше мені треба було фізично забезпечувати технічну підтримку для семінарів, які викладалися в прямому ефірі). А це означає, що я мусив іти в конференц-зал і встановлювати відповідну апаратуру. А тепер все це я роблю в онлайновому режимі. І це – не важче й не легше, це просто – інші операції.
А з погляду користувачів, то це вже їм вирішувати. Так, безумовно, втрачено безпосередній фізичний контакт. Раніше вони приходили на семінари, займали місця поблизу чи подалі від доповідача, стежили за поведінкою та реакцією аудиторії, тощо. А тепер вони сидять перед своїм комп’ютерним екраном і бачать одну картинку. Отже, це питання особистого уподобання. Ми ж зі свого боку робимо все можливе (ясна річ, з огляду на наявні умови), щоб цей процес був максимально наближеним до, так би мовити, фізичної присутності на семінарі.
УНІГУ: Дуже важливим компонентом фізичної присутності є сам процес спілкування, жвавий обмін думками, елемент спонтанності, а не лише вербальний контакт. Зараз, коли всі сидять по своїх кімнатах, чи існує якийсь адекватний спосіб зворотнoго зв’язку?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Під час семінарів ми маємо також режим “чат”, де відбувається “живе” спілкування. Люди ставлять питання, реагують на почуте, висловлюють свої думки. Тобто все це було і раніше, але тепер саме там можна стежити за реакцією аудиторії. Цим займається Крістіна Конрой, модератор усіх наших чатів. Вона тримає руку на пульсі цього спілкування в режимі “чат”. Тобто, відбувається не просто “одностороння” презентація. Існує і зворотний зв’язок. Іншими словами, всі, хто бере участь у наших презентаціях, мають змогу ставити питання і через “чат” коментувати почуте, висловлювати свої думки з цього приводу. Але це – не моя парафія, цим, як я вже казав, займається Крістіна Конрой. Я ж забезпечую технічний бік цього спонтанного спілкування, я розробив канал, за яким можна виходити на Ютуб, і тепер вона, так би мовити, пильнує за тим, щоби все рухалося по проторених стежках.
УНІГУ: Протягом останнього року, як відомо, Інститут доклав значних зусиль до розробки та запуску кількох нових вебсайтів: “Harvard Ukrainian Studies”; HURI Books, де міститься інформація про всі видання інституту; а також у перезапуск оновленого офіційного вебсайту Інституту. Чи мoгли б Ви трохи поділитися інформацією про ці проекти?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Ми оновили інтерфейс основного сайту і деякі його компоненти. В результаті змінилася й навігація сайту, вона значно полегшилася. Презентація інформації змінилася в такий спосіб, щоби користувачі могли одразу діставатися до будь-якої інформації, що подається на вебсайті. Ми також тепер маємо інформацію про всіх наших стипендіатів та асоціативних співробітників. Тепер можна легко дізнатися про всіх, хто був нашими стипендіатами упродовж останніх десяти років. А відносно асоціативних співробітників, то ми додали інформацію про кожного з них, про ту наукову галузь, в якій вони є експертами. Тобто, можна подивитися на вебсайт, і там є такі фільтри, через які можна дізнатися, хто з них займається, скажімо, історією Україні взагалі або Голодомором, або середньовіччям, ну й так далі. База даних нашого вебсайту містить списки тих експертів, які займаються саме тими галузями, котрі можуть зацікавити наших користувачів. От, приміром, нам часто дзвонять журналісти й питають, хто у нас займається певною проблемою. А тепер вони можуть самі піти на наш сайт і одразу ж одержати відповідь. Далі вони і без нашої допомоги звертаються до тих людей із конкретними питаннями. Іншими словами, я тепер спрямовую їх на наші оновлені вебсайти, а далі вони вже самотужки здійснюють пошук.
А щодо двох нових сайтів, які належать до відділу публікацій, то мушу сказати, що заслуга тут повністю належить д-ру Олегу Коцюбі, керівникові відділу публікацій УНІГУ. Це була його ідея, і він працював над її здійсненням. В результаті наші користувачі тепер мають доступ до інститутських журналів, монографій та інших видань в онлайновому режимі. І так само віднині можна здійснювати передплату періодичних видань.
УНІГУ: Звичайно, ніхто поки що не уявляє ні скільки протриває ця пандемія, ні як скоро світ повернеться до якоїсь нормальності. Але вже очевидно, що ця ситуація назавжди змінить наші стосунки з роботою. Як, на Вашу думку, буде виглядати світ після цієї пандемії?
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Я не думаю, що залишиться “до-пандемна модель”. Люди не будуть повністю працювати дистанційно, але гадаю, що буде більш гібридна модель, за якою, підозрюю, люди більшу частину часу працюватимуть дистанційно – значно більше, ніж до цього. Пропорція може бути 70/30, а не так, як зараз – 100 відсотків дистанційно. У будь-якому разі, навіть якщо більша частина роботи все-таки буде виконуватися на робочому місці, я певен, що частка дистанційної роботи значно підвищиться. На мою думку, потрібна саме така гібридна система, тому що без фізичного контакту втрачається зв’язок між людьми.
УНІГУ: Але коли ми кажемо “гiбридна”, то різні люди вкладають у це поняття різні значення. Очевидно, що співвідношення свободи й вибору між співробітниками та керівниками установ буде більш гнучким…
КОСТЯНТИН БОНДАРЕНКО: Так, абсолютно вірно! І кожен випадок буде відрізнятися він інших. Люди будуть вирішувати, що є більш чи менш ефективним, де чи як їм працюється більш продуктивно: з дому чи зі службового кабінету, і вони в кожному конкретному випадку будуть вирішувати, як їм краще працювати, і коли в них вища продуктивність. Все буде зводитися до того, хто з них і в який спосіб може зробити більше роботи. До речі, ми вже це бачимо у великих комп’ютерних компаніях. Там вже зараз пропонують співробітникам повністю перейти на надомну роботу. І хтось з їхніх співробітників вибирає, яка саме пропорція йому чи їй більше підходить. Бо повний перехід, мабуть, був би нереальним. У нас, звичайно, інша ситуація. Ми працюємо зі студентами, з тими, хто відвідує наші семінари. Нас можна і водночас не можна порівнювати до тих корпорацій. Не кажучи про те, що в нас є Літня школа, у нас є гості та вчені-стипендіати, які приїздять з інших країн. І так, мабуть, триватиме й надалі. Вчені будуть продовжувати приїздити до нас. Ця частина нашої діяльності, безумовно, повернеться. Але те, як, кому і над чим працювати з дому – ця частина буде набагато гнучкішою.
Костянтин Бондаренко народився і виріс у Кіровограді (тепер – Кропивницький). По закінченні Кіровоградського педінституту викладав англійську мову в ліцеї у Польщі. Пізніше одержав освіту та підвищував кваліфікацію у Вебстерському університеті (Швейцарія), Массачусетському університеті (Бостон) та в Гарвардському університеті – зокрема, у Iнституті географічного аналізу. В Гарварді працює з 1999 року, а в УНІГУ – з 2001 року. Спеціаліст з інформаційних технологій, технічний керівник проекту «МАПА. Цифровий атлас України».