Українські революції 2004 і 2013 – 2014 років заскочили світ зненацька. Серед журналістів та вчених і досі немає одностайності відносно того, як саме класифікувати ці події. Як забарний
відгомін розпаду Російської імперії? Як спазматичну реакцію на пострадянську корупцію? Як черговий етап боротьби за державну незалежність? Перше, що впадає в око, це протиріччя між тим, скільки зусиль і жертв пішло на перемогу, й відсутністю принципових, незворотних реформ. Чи ми поки що просто не здатні їх побачити?
Західні вчені лише починають осмислювати феномен української революції, спершу на рівні безпосередніх вражень, а далі й у філософському, геополітичному та культурологічному плані.
Наприкінці січня в УНІГУ виступала Марсі Шор, американський історик з Єльського університету. Її книжка «Українська ніч. Інтимна історія революції» (Marci Shore. The Ukrainian Night. An Intimate History of Revolution. Yale University Press. New Haven and London. 2017, ISBN 978-0-300-21868-8), яка щойно вийшла у видавництві Єльського університету, вже одержала багато схвальних відгуків з боку критики та науковців.
Книжка починається так: «Українська революція 2013 – 2014 років, яка розпочалася на київському Майдані Незалежності – це найвидатніша подія, що сталася за ті двадцять п'ять років, під час яких я займаюся Східною Європою. Політика перетворилася на екзистенційну категорію, на питання життя чи смерті. Я бачила, як друзі й колеги, яких я знала роками, раптом приймали рішення, на які ще кілька місяців тому вони б ніколи не зважилися. І як люди, котрі завжди тримали думки при собі, раптом не боялися відкривати душу перед незнайомцями.»
Професор Марсі Шор є фахівцем з історії та політології, її вузька спеціалізація – марксизм і феноменологія. Вона є автором книжок - « Ікра та попіл. Життя і смерть марксизму на прикладі одного покоління варшав'ян, 1918 – 1968 рр.» (монографія, яка одержала вісім престижних нагород) та «Смак попелу», дослідження про непозбувну присутність нацизму та комунізму в сучасній Східній Європі.
Під час Майдану М. Шор кілька разів відвідувала Україну (Київ, Львів, Дніпро), але, за її власним зізнанням, за перебігом головних подій вона стежила, в основному, з Відня, де вона тоді жила і працювала. Втім, завдяки інтернету та інтенсивним контактам з українськими літераторами, вченими та активістами, вона була в курсі того, як розгорталися всі події Революції Гідності. Більше того, вона ніби мала доступ до думок та почуттів сучасної української інтелігенції (звідси й підназва – «Інтимна історія»). Ця книжка є також поглядом філософа, який намагається збагнути сутність швидкоплинних подій, свідком яких йому пощастило стати. «Українська ніч» рясніє цитатами з Жана-Поля Сартра, Едмунда Гуссерля, Френсіса Фукуями, Карла Маркса, Станіслава Бжозовського, Федора Достоєвського та Альбера Камю, але за своїм жанром, ця книжка є не філософським трактатом і не політичним аналізом сучасної України, а, скоріше, збіркою коротких, влучних нарисів, замальовок та портретів учасників революції. «Я відчула, - пише М. Шор, - як мало цю подію розуміють у світі. Журналісти й політики тоді писали про стратегію НАТО, про нафтопроводи, про міжнародну фінансову систему, але тільки не про трансформацію людських душ.» А саме це, на її думку, відбувалося під час Майдану. І її щире захоплення цією незнаною Україною відчувається на кожній сторінці цього «опису революції як чисто суб'єктивного досвіду».
За словами Марсі Шор, поштовхом до написання «Української ночі» було її знайомство з українським письменником і перекладачем Юрком Прохаськом. Потім з есею, первісна назва якого була ««То був мій вибір»: Феноменологія української революції», книжка Марсі Шор перетворилася на свідчення самовидця справді історичних подій. Справжні герої «Української ночі» - не політики й не учасники бойових дій, а студенти й викладачі університетів (Маркіян Прохасько, Богдан Солчаник, Марія Борисова, Михайло Мартиненко), науковці, літератори (Юрко Прохасько, Микола Рябчук, Сергій Жадан, Оля Гнатюк, Ярослав Грицак, Леонід Фінберг), митці (Святослав Вакарчук), активісти ЛГБТ, неочікувані прихильники (наприклад, Натан Хазін, ізраїльський равин і активний учасник української революції), але, головним чином, так звані «прості люди», які, ризикуючи всім, виходили на Майдан і, зрештою, перемогли.
Не дивно, що особливу увагу М. Шор приділяє молоді (Маркіянові Прохаську, Юрію Рябчуку, Михайлові Мартиненку, Каті Міщенко), якій присвячено багато натхненних розділів цієї книжки. Але, мабуть, наскрізною темою тут є єднання поколінь української цивільної нації, яка народжується у нас на очах. На щастя, ентузіазм автора не заважає їй бачити всю складність, а часто й підступність, ситуації. Герої її книжки часто висловлюють думку про те, що й прихильники партії «Свобода», і члени «Правого сектора», насправді можуть бути кремлівськими провокаторами. Уряд Януковича, за словами Каті Міщенко, «побудував реальність, яка нагадує будинок, в якому всі стіни дзеркальні. Міліція напинає санітарні халати й в такому вигляді патрулює місто. Беркутівці разом із «тітушками» роблять облави на вулицях. Агент СБУ накидає на плечі український прапор і шпигунить за «майданівцями». Грабіжники видають себе за «Правий сектор». У такій ситуації ніколи не можна вірити власним очам.»
А за цими яскравими портретами під рукою Марсі Шор повстає вражаюче тло – історія та культура України в широкому контексті Східно-Центральної Європи. «Українська ніч» Марсі Шор не є «фундаментальним дослідженням». Це, скоріше, мозаїка, в якій немає жодної фальшивої скалки, а є щира повага й захват від України та українців. І, прочитавши її, ніхто не зможе сказати (як це колись у 1938 році зробив британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен), що війна на Донбасі « це конфлікт в якійсь далекій країні між людьми, про яких ми не маємо й гадки».
І за це мусимо бути вдячні американському історику Марсі Шор. Її книжка про події 2013 – 2014 років на Майдані Незалежності кінчається словами Юрка Прохаська, який, за її твердженням, дав поштовх до написання «Української ночі».
«Немає ніякої гарантії, - каже він, - ніякої. Може статися, що ця революція виявиться такою самою жалюгідною, як і Помаранчева революція, яка, по суті, взагалі не була революцією. Але щось мені підказує, що цього разу все буде інакше.»
Зрештою, йдеться не лише про «мрію», «класові інтереси» чи «інтриги підступних ворогів», а про певну об'єктивну потребу, історичну, фізичну чи біологічну – нехай про це сперечаються вчені. Але ясно, що рано чи пізно, а ця проблема таки буде вирішена.