Коротке життя Вікторії Амеліної часто порівнюють до комети, яка розітнула нічне небо і освітила все довкола себе. Вона встигла одержати визнання як прозаїк і поет і вже розпочала працю над новим романом, коли 24-го лютого 2022 року Росія розв’язала повномасштабну війну проти України. Вікторія була змушена відкласти всі свої літературні плани і присвятила всю себе волонтерству, збиранню матеріалів та дослідженню воєнних злочинів, скоєних агресором на українській землі. Згодом вона перемкнулася на публіцистику і почала писати книжку про українок, які з перших днів війни документували ці злочини. Книжка мала вийти англійською мовою під назвою War and Justice Diary: Looking at Women Looking at War (“Війна і щоденник справедливості: Погляд на те, як жінки сприймають війну”).
Вікторія Амеліна вражала всіх своєї красою. Струнка, довговолоса блондинка, щедро обдарована, розумна, безстрашна, вона ніби втілювала дух буремних 1960-х років.
Вона народилася у Львові у російськомовній родині. У віці 14 років разом з батьком імігрувала до Канади, але невдовзі вирішила повернутися в Україну. Вона закінчила Львівський національний політехнічний університет зі спеціальності комп’ютерні науки і десять років працювала в галузі інформаційних технологій. Відтак вона різко змінила хід свого життя і стала професійною письменницею. Після Революції гідності 2014 року вона в побуті перейшла на українську мову і почала нею писати.
Швидке визнання
У 2014 році вийшов дебютний роман Амеліної “Синдром листопаду, або Homo Compatiens”, який був одразу помічений критикою й читачами. Інтернет-видання “Літакцент” внесло його у десятку найкращих книжок року, а у 2015-му році “Синдром листопаду” потрапив до короткого списку української премії ім. Валерія Шевчука. Її другий роман “Дім для Дома” вийшов у “Видавництві Старого Лева” у 2017-му році. Він одразу ж опинився серед номінантів кількох українських та міжнародних премій, зокрема Літературної премії Європейського Союзу. У 2021-му році Польський інститут у Києві відзначив “Дім для Дома” літературною премією імені Джозефа Конрада. Проза, поезія та есеї В. Амеліною були перекладені англійською, польською, італійською, німецькою та іншими мовами.
Літературна праця почекає
У перші місяці повномасштабної російської агресії Вікторія прилучилася до української правозахисної організації Truth Hounds і пройшла вишкіл як дослідниця воєнних злочинів. Вона часто бувала у прифронтовій зоні, відвідала багато міст та сел Східної України, щойно звільнених від окупації, збирала свідчення жертв і документувала злочини, скоєні російськими військами. Їй довелося відкласти літературну працю і перемкнутися на публіцистику та поезію. ”Це те, що війна робить з тобою, - сказала колись вона в інтерв’ю, яке з’явилося на вебсайті Румунського інститут імені Ґете. “Речення стають на диво короткими, розділові знаки – зайвою роскішшю, сюжет замулюється, але кожне слово наповнюється вагомим змістом. Це те, що можна сказати як про поезію, так і про війну.”
Вікторія мала щедре серце і вдачу, яка дозволяла їй повністю віддавалася всьому, за що вона бралася. Наприклад, однією з її мрій було заснування літературного фестивалю. І вона здійснила цей задум у містечку Нью-Йорк Донецької області, звідки походить родина її чоловіка.
“Розстріляне відродження”
Як член українського ПЕН-клубу Вікторія невтомно працювала над тим, щоби світ дізнався, з якими загрозами стикаються українські письменники, поети та митці під час цієї війни. Вона напряму звернулася до міжнародної спільноти і закликала її визнати, що однією з цілей росіян є знищення української культури. Вона часто згадувала про Розстріляне відродження, покоління українських письменників, митців та інтелектуалів, які у 1920-ті- 1930-ті роки зазнали арешти, репресії або були розстріляні радянським режимом. Те, що ці люди (фактично весь цвіт української культури) встигли створити і те, що назавжди зникло разом із їхніми рукописами, картинами та блискучими задумами, пішло у небуття. Від початку цієї війни вона знову і знову нагадувала своїм читачам про загрозу того, що і це нове покоління може повторити долю “розстріляного відродження”.
Про те, як Вікторія Амеліна знайшла і врятувала щоденник Володимира Вакуленка
Саме завдяки їй цей документ часу не зник у сум’ятті жорстокої війни, а зберігся для наступних поколінь. Володимир Вакуленко, поет і автор дитячих книжок, опинився в окупації, зазнав тортур і був вбитий російськими окупантами. Вікторія знайшла його щоденник у його родинній садибі, під вишнею. Через те, що загальний зошит, у якому Володимир вів щоденник, місяцями пролежав в землі, його сторінки намокли і відсиріли. Амеліна передала його Харківському літературному музею, працівники якого відреставрували цей документ. Невдовзі він вийшов окремою книжкою під назвою “Я перетворююсь … Щоденник окупації”. Книжка також включає його вибрані вірші та написану нею передмову. Кожного разу, коли вона розповідала про те, що сталося з Вакуленком, вона неодмінно додавала, що Росія ні в якому разі не мусить уникнути покарання за вбивства українських письменників.
Незавершена книжка
Коли Вікторія одержала стипендію Колумбійського університету, а разом з нею і змогу рік пожити в Парижі і завершити свій проект, вона все ще сумнівалася, бо їй не хотілося залишати Україну. Але це була єдина нагода завершити цю книжку, жанр якої вона сама визначила як “щоденник десятків жінок, які б’ються за встановлення справедливості, і я – одна з них”. Вона вже почала планувати переїзд разом зі своїм 12-річним сином, шукала помешкання в якомусь затишному районі та визирала школу для дитини. Але життя розпорядилося інакше.
Російська ракета, спрямована на східно-українське місто Краматорськ, назавжди урвала цю неймовірну подорож. 27 червня цього року Вікторія разом із делегацією колумбійських письменників та журналістів обідала в популярному місцевому ресторані “Ріа”. Всі гості вижили. Лише Вікторія зазнала тяжких поранень, від яких вона й померла через три дні у лікарні в місті Дніпро.
Щедра, талановита, весела
Вікторія мала незбагненну здатність миттєво знаходити спільну мову, співчувати та випромінювати доброту по відношенню до людей всіх віків, країн, професій та різного життєвого досвіду. Тому не дивно, що вона назавжди лишиться в пам’яті і в серцях усіх, кому пощастило зустрітися з нею. Її друзі й досі не можуть оговтатися від шоку та думки про те, що Вікторії вже нема з нами. Усі вони, попри скорботу і біль, в першу чергу згадують про те, як вона їх надихала, і кажуть про те, як їм пощастило, що вона була у їхньому житті.
Вшанування пам’яті неймовірної людини
30 вересня видавництво “Ерроусміт Пресс” (Arrowsmith Press) при підтримці Українського наукового інституту Гарвардського університету організувало пам’ятні читання, присвячені Вікторії Амеліній. Ця подія, котра відбулася в книгарні “Бруклайн Буксміт”, зібрала багатьох письменників, поетів, видавців, викладачів та громадських діячів. Багато хто з них поділився своїми спогадами про небіжчицю та читав її твори. Вікторія рік прожила в Массачусетсі, і книгарня “Бруклайн Буксміт” була тут її улюбленим місцем. Видавництво “Ерроусміт Пресс” також надрукувало збірку статей та віршів “Нічого поганого не сталося. Букет для Вікторії Амеліної” під редакцією Аскольда Мельничука. У цій збірці 19 поетів, видавців, перекладачів, науковців та журналістів з усього світу діляться своїми спогадами про Вікторію та оцінюють її творчий і життєвий доробок. В книжці також представлені два есеї В. Амеліної.
Згадуючи про свого колегу та друга, Аскольд Мельничук, письменник, видавець та організатор цього заходу, написав: “ Якось прозорим сонячним ранком, прогулюючися Гарвардською площею, я був вражений контрастом: блакитне небо, студенти з’їздяться перед черговим семестром, осінь уже бринить в повітрі. Довкола мене - нормальне життя з його надлишком радості. Разом з тим мене не полишала думка про те, яку страшну ціну платять інші люди, щоб так тривало й надалі. І про те, як усе це може раптом змінитися.”
Краще не скажеш.
Стрімінґ пам’ятних читань у книгарні “Бруклайн Буксміт” можна знайти за посиланням – Brookline Booksmith YouTube channel.
Вікторія Амеліна
ТРИВОГА
Повітряна тривога по всій країні
Так наче щоразу ведуть на розстріл
Усіх
А цілять лише в одного Переважно в того, хто скраю
Сьогодні не ти, відбій